- Здрастуйте,- говорить,- дідусю, вибачайте, я проїхав - честі вам не оддав, не поздоровкався.
- Еге,- каже дід,- ніколи старих людей не минай, завжди поздоровкайсь, їхатимеш ти, а вискочить до тебе такий кривий дід на дерев'янці і буде говорить до тебе: "Ну, молодець, добрий кінь твій, але ти однаково не випередиш мене". Так ти не зрізуйся з ним наввипередки. А може, тобі по путі хто буде траплятися, приймай, не відказуйсь.
Поїхав. Бачить - назустріч шкутильгає на дерев'янці такий поганий дід.
- Ну,- говорить,- молодець, та й кінь же у тебе! Але хоч я який поганий, ти мене однаково не випередиш!
- Ну, та я не стану з тобою сперечатися, ні то й ні... Та тільки сказав це Іван - мужичий син, як той дід поганий своєю дерев'янкою в стремено, а Івана якоюсь гострою стрілою збив з сідла та й полетів на коні... Іван - мужичий син і оглянутись не встиг... А це був не хто інший, як сам цар Ірод - батько зміїв і зміїх.
Розсердився Іван - мужичий син.
- Ну,- каже,- я ж тобі цього не подарую, я ж тебе, Ірода проклятого, і пішки знайду!
Та палицю в руки - і пішов. Іде він, але відчуває, що та ранка від стріли Ірода все розпухає і розпухає, все більшою робиться і більшою, вже Іван і знемагати почав.
"Е, це вже біда! - думає Іван - мужичий син.- Це, виходить, цар Ірод затруєною1 стрілою мене вдарив".
Пройшов ще трохи Іван та вже й зовсім знеміг.
"Це,- каже він сам до себе,- тепер не побити мені царя Ірода, тепер він мене одним пальцем поборе..."
Іде Іван - мужичий син, сумний-сумний, а назустріч йому дід - борода до землі. Поздоровкались, розпитались - хто, куди? Дід і каже:
- Піду й я з тобою.
- Хто ж ви такий?
- Я - Той, що може од собак оборонить. Здвигнув Іван - мужичій син здивовано плечима, але згадав пораду старого і мовчить.
Пішли далі, являється їм другий дід, пристав до них.
- Я,- каже,- Мороз.
Ідуть далі... Третій дід назустріч. Розпитались - хто, куди? Той каже:
- Я - Той, що море викосить і в копиці складе.
- Ну, ходім і ти з нами!
Далі - четвертий, що "їсть і не наїсться". Там - п'ятий, що "п'є і не нап'ється". Шостий - "біжу й не набіжуся". Сьомий - "я за двадцять верст бичем улучу". Восьмий - "я за двадцять верст бачу"...
Ідуть вони до царя Ірода, у його державу. Цар Ірод бачить, дивується, що то ніхто й до границі не підходив, а то - в землі його увійшли... Звелів випустить на них сім тисяч злих-презлих собак-гієн, кожна по дві голови мав.
Собаки біжать - як хмара синіє.
- Ну що ж, братці,- каже Іван - мужичий син,- порозривають нас собаки, я слабий, ледве ноги переставляю, не можу боротися з ними.
- Та ось же я, Той, що може од собак оборонить,- сказав перший дід.
Як захватив їх... Вибив усіх собак-гієн і в скирти постягав. Цар Ірод бачить: і собаки не помогли - йде цілий гурт у його державу. Приходять до його дому, ввійшли в його двір, під таке велике залізне склепіння, а воно, це склепіння,- р-раз, і закрило їх. І опинився Іван - мужичий син зі своїми супутниками ніби у великій залізній хаті. А тут цар Ірод наказав своїм слугам топити під стінами так, щоб вони всі попеклись. Навалили слуги гори лісу під стіни і ну топить. Але Мороз-дід як почав пришкварювать, то на залізних стінах аж іній став. Спалили весь ліс слуги царя Ірода, а Ірод і каже їм:
- Відчиніть уже та вигорніть лопатами жужелицю з мого ворога - Івана - мужичого сина.
Відчинили - аж вони всі живі, а Іван і каже:
- Що ж ти, царю, такий немилостивий, у таку холодну кімнату посадив нас - трохи не померзли.
- Все одно,- каже Ірод,- зараз я тобі голову відрубаю, бо я знаю, що ти затруєний і не можеш воювати зі мною!