- Іди, Іван - мужичий син, до конюшні. Вибирай собі коня, може, там є тобі кінь.
Той пішов; на котрого руку не покладе - так кінь з усіх чотирьох ніг і впаде. Нема коня, та й годі.
Настала ніч, а хлопець як вийшов у степ, як свиснув своїм богатирським посвистом, от і прибігає один кінь:
- Чого, хазяїне мій милий-любий, звеш мене?
- Пора нам у путь-дорогу вирушати.
- Ну, добре.
Став він заводить цього коня у царські конюшні, поламав усі двері й стіни порозвалював. Насилу завів. Прив'язав, дав білоярої пшениці, а сам пішов спать.
А цар устав рано і послав збудить Івана - мужичого сина, чи не бачив уві сні, якого йому треба коня. Той говорить:
- Е, в мене вже є кінь, на конюшні стоїть... Вийшли, подивились, а цар аж злякався, такий великий кінь.
- Ну, тепер зробіть мені палицю і привезіть з лісу на двох парах волів.
Привезли. Він підкинув її угору, сам ліг на півтори доби спать. Прокинувся - палиця летить. Він підставив мізинний палець - вона на друзки розсипалась.
- Привезіть,- говорить,- мені на чотирьох парах волів, бо ця не гожа.
Зрубали столітнього дуба, зробили палицю, привезли на чотирьох парах волів. Він підкинув угору - сам ліг на три доби спать. Прокинувся, чує - палиця гуде. От підставив він середній палець - палиця вдарилась і на півтора аршина в землю вбилась.
- Ну, ця,- каже,- добра буде. Збирається в дорогу. Цар і каже:
- Ну от, як дістанеш такого коня, то я тобі яку схочеш нагороду видам і ніколи ніякої кривди не чинитиму. Слово моє тверде.
Поїхав хлопець, але цар все-таки не вірить, щоб якийсь-то Іван - мужичий син та коня такого сам дістав, ну, і дав ще йому своїх богатирів уже панської, а не мужицької крові.
- Наганяйте,- каже їм цар.
Іван - мужичий син чує,- земля двигтить.
- Це або змій летить, або якісь богатирі їдуть. Доїжджають, поздоровкались, а він і питає:
- Хто ви такі?
- Це нас послав цар разом з тобою.
- Як же нам бути? Треба комусь із нас бути старшому, бо так ніякого порядку не буде, а треба, щоб ми комусь одному підкорялись.
Ну, ці богатирі панської крові зразу ж один наперед другого:
- Я буду старшим, я буду старшим!.. А Іван - мужичий син і каже:
- Ні, не так. Давайте по дорозі палицю кидать - чия далі впаде, той і буде старшим.
Кинув один палицю по шляху вперед, їдуть день, їдуть другий - палиці нема... На третій день бачать - лежить. Кинув другий, їдуть день, їдуть два, їдуть три - палиці нема... Найшли аж через тиждень. Кинув Іван - мужичий син. їдуть один тиждень - нема палиці, другий і третій тиждень - нема палиці.
- Це десь твою палицю проминули.
- Не може бути; мабуть, моя палиця десь у гостях. Проїхали ще тиждень - бачать: стоїть великий дім - мідна огорожа навколо,- І веде до нього мідний міст. Дивляться - палиця через паркан перевалилася і ріг дому одбила. А в цьому домі жили страшні змії, тільки їх дома не було - воювали десь далеко.
І говорить Іван - мужичий син до одного богатиря панської крові:
- Сьогодні ти підеш на міст на варту, а ти,- каже другому,- ляжеш коло коней, а я ляжу в будинку.- І наказав тому, що на мості: - Гляди ж, брате, не спи, а стережи!
Той ходив-ходив, а тому, що був з дороги,- ліг і заснув на мосту. Тоді Іван - мужичий син прокинувся, бачить - північ, пора йти. Одягся і пішов на міст, дивиться - той спить; слухає: земля двигтить - змій шестиголовий летить і говорить своєму коню: - Стій, не чмихай, проти нашої сили нема нічого. Є тільки Іван - мужичий син, тільки сюди і ворон кості його не занесе, бо він іще молодий.
- Ворон кості не занесе, а добрий молодець сам зайде,- каже Іван - мужичий син.
- Чи битися, чи миритися прийшов?