 Поиск |
| Язиката Хвеська - 01 |
 |
 |
 |
|
Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує, зараз уже й задзвонила по всьому селу: "Ой, кумасю, ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, а це вам тільки". І почала! А кума почула та другій кумі, а та третій, а третя п'ятій - десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати. От були собі чоловік і жінка, Петро і Хвеська. І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка. Що не скаже їй чоловік, усе своїм довгим язиком розплеще. Просто хоч нічого їй не кажи! Уже її чоловік і прохав, і вмовляв, і сердився - ніщо не помагає! От раз поїхав Петро орати та й виорав гроші, скарб, А було це ще за панщини. І думав він: "Як довідається економ, то відніме. А довідається неминуче, бо від Хвеськи не сховаєшся, вона по всьому селу рознесе. Що його робити?" Думав, думав, бідолаха, та й надумав. "Треба,- каже,- одучити жінку від такої поганої звички. Та й гроші щоб не пропали". Ото взяв він ті гроші, привіз їх додому, заховав, а жінці нічого й не каже. А другого дня Петро - на базар. Купив там трохи не з лантух бубликів та зайця застреленого, а вертаючись з базару, повернув до річки та витяг з ятерів та з верші рибу, а зайця вкинув у вершу. Тоді рибу ту одніс у ліс і порозкидав попід кущами, а бублики взяв та й почіпляв на груші, що на краю лісу стояла. Тоді вертається додому. Пообідали з жінкою, от він і каже їй: - Жінко, а ходімо в ліс, пошукаємо, чи не притхнулась там риба, то позбираємо! А Хвеська каже: - Що це ти, чоловіче, здурів, чи що? Хіба ж таки буває в лісі риба? - Авжеж буває,- каже Петро.- Здається, сьогодні ліс притхнувся, то ми й назбираємо риби. Ось ходім лиш! Хвеська не вірить, а все ж пішла. Приходять у ліс, коли так: то під тим, то під тим кущем лежить риба. Петро тоді й каже: - А що, Хвесько? Не казав я тобі? - Оце диво! - говорить вона,- Зроду-віку такого дива не бачила! - Ну, добре,- каже Петро,- ходім лишень до річки, чи не піймався часом заєць у ятір або в вершу! - Тю на тебе, чоловіче! Чи ти не здурів? - каже Хвеська.- Де ж таки видано, щоб зайці у верші ловились? - Не видано! Отже, ти й риби в лісі не бачила, а єсть же! Ходім лиш! - каже він. Пішли... Виходять на узлісся, аж стоїть груша, і на ній бубликів рясно - аж віти гнуться. Хвеська й кричить: - Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? - бублики на груші! - Та бачу,- каже чоловік,- то Що? - Та як же так: бублики на груші. Хіба ж таки бублики ростуть на груші? -- Звісно, не ростуть,- каже він.- А то, мабуть, бублейна хмара йшла та й зачепила ліс,- оце й зосталися бублики. - Нум же, чоловіче, струшувати! Струсили, ідуть до річки. Витяг чоловік ятір - нема нічого, витягає другий - нема; тоді тягне вершу, аж у ній заєць. - Ох ти ж, моя ненько! - аж скрикнула Хвеська. Заєць у верші! Зроду-віку такого не бачила! - То що, що не бачила? - казки Петро.- Не бачила, то побачиш! Ходім лиш додому, а то вже пізно. Ото позабирали все та й пішли. Приходять додому, жінка й почала: - І що то, чоловіче, за день такий! Зроду-віку такого нічого не бачила: риба в лісі, заєць у верші, бублики на груші! - Це ще нічого,- каже Петро,- от що диво, що я сьогодні й гроші знайшов. - Та ну?! - Їй-бо, знайшов! - А де ж, вони, чоловіче? - Та ось! - витягав ті гроші.
|
