home


Авторизация

Рейтинг




main_image

Дарунки з трьох зернин - 01

В одному селі жив великий дідич. Мав стільки полів, лісів, худоби і всілякого добра, що навіть цісар йому заздрив. А у того дідича служив бідний чоловік Максим. Слуга мав хатку з одним вікном. Вітер зірвав з покрівлі солому, і, коли йшов дощ, вода текла по стінах. У хатині жила й Максимова родина. Родина немаленька, а їсти було нічого.
Настала весна. Треба щось посіяти, а в мішку ні зернини.
Жінка сумує, плаче.
-  Люди вже позасівали, а в нас іще й не орано. Роби щось, чоловіче, бо не доживем до другого року.
-  Не журися,- відповів Максим,- я піду до дідича і попрошу, аби позичив нам хоч трохи насіння. Засіємо, і на другий рік у нас буде своє.
-  Ну, йди, не чекай.
Пішов Максим до дідича. Став перед порогом і каже:
-  Так і так, світлий пане, не маю чим засіяти свій кавалок поля. Дайте мені хоч трохи насіння, аби мої діти не повмирали з голоду.
Дідич витріщився на нього й закричав: - Аби мати - треба робити!
-  Та я роблю у вас день і вночі!
-  Ти, лайдаку, не кажи мені дурниць! Опустив Максим голову і пішов додому. Розповів
жінці, що йому дідич відповів.
На дворі сонечко гріє. Пташки з теплих країв прилетіли, всюди весело. А Максим сидить зі своєю жінкою на призьбі й сумує, бо діти ходять голодні та І'/ІнМ, як мухи.
Раптом до Максимової хатки прилетіли дві ластівки і точили ліпити під стріхою гніздечко. Максим уздрів їх і сказав:
-  Бідні ластівочки, нащо ви ліпите гніздечко під такою дрантивою стріхою?  Таж як піде дощ, то вам дітей затопить.
Та ластівки не розуміли людської мови. А якщо й розуміли, то мовчали. Зліпили гніздечко, виклали пір'ячком, знесли яєчок і висиділи зграйку маленьких пташенят. Коло хати Максима стало так весело, що душа раділа.
Але одного разу звідкись явився страшний змій, який почав тягнутись до ластів'ячого гніздечка. Діти заверещали:
-  Тату,   до   наших   ластів'ят   лізе   якийсь   змій! Максим вибіг надвір, схопив довбню, і почалася бійка не на життя, а на смерть. Гепав змія по хребті, поки його не переламав. Змій ледве відповз і сконав у темному яру. Трьох ластів'ят страшний змій схопив, а четверте пташеня вдалося врятувати. Але і з ним сталася біда: йому під час бійки поранили ніжку.
Максим забрав пташечку до хати, діти її дозирали, годували. Коли могла уже літати, випустили на волю, аби шукала своїх маму й тата.
Минуло літо, і настала осінь. Ластівки полетіли у вирій. Усю землю завіяло снігом. Та минула і зима, пташки вернулися додому, до своїх гніздечок.
У Максимовій хаті злидні так розсілися, що не дають дихати.
Та ось одна ластівочка ударила крильцем у шибку. Максим вийшов надвір і спитав:
-  Чого ти хочеш, дорога пташино? Ластівочка поклала йому на долоню якесь зеренце
і прощебетала:
-  Посій перед дверима.
Через якусь хвилину прилетіла знову. Поклала на долоню друге зеренце:
- Посій перед вікном. Фуркнула й вернулася з третім зеренцем:
-  Посій коло криниці.
Максим красно подякував їй і зробив так, як вона сказала. Посіяв три зернини, почав чекати врожаю. Другого дня вранці діти повставали й повибігали на сонечко. Але скоро вернулися в хату, гейби перелякані.
 

17.jpg