home


Авторизация

Рейтинг




main_image

Іван - побиван

Унадивсь давним-давно один страшний змій у якусь слободу людей їсти та й поїв чисто всіх, зостався один тільки дід.
- Ну,- каже змій,- завтра поснідаю.
А через ту слободу та йшов один бідний хлопець, та й проситься ночувати.
- А хіба тобі життя надокучило? - питає його дід:
- Як? - каже бідний хлопець.
Дід розказав йому, що тут змія усіх людей переїв і це завтра його з'їсть.
- Е,- каже хлопець,- подавиться. От прилітає змій, побачив хлопця та:
- О, це добре,- каже,- був один, а тепер двоє. А хлопець:
- Гляди не подавись! Змій і дивиться.
- Як,- каже,- хіба ти сильніший за мене?
- Який же ти сильний? Я он, бач...- Та взяв камінь, як здавив, так з нього мука й посипалась.
- Е, це дурниця,- каже хлопець,- здави так, щоб з нього юшка потекла.
Та тут же взяв ворочок сиру, та як натисне, так з нього сироватка і потекла.
- Отак,- каже,- дави.
- Ну, ходім,- каже тоді змій,- за товариша будеш.
А хлопець йому:
- Хіба за старшого.
Ото й пішли. Питає його змій:
- А як звуть тебе?
- Іван-Побиван,- каже хлопець.
Ну, змій вже й боїться його: "Щоб ще мене,- думай,- і не вбив".
Стало на обід, змій і каже:
- Піди ж ти, хлопче, та принеси вола, будем обідать варити.
Пішов хлопець. Ходить по змієвій череді та й зв'язує волів хвостами докупи. А змій ждав, ждав, побіг сам.
- Що ти, хлопче, робиш?
- Е, буду ще тобі по одному носити, я всіх зразу хочу забрати.
- Та ну тебе к бісу, ти мені всю худобу переведеш. Стяг змій з вола шкуру і поволік. От дав він хлопцеві ту шкуру.
- Іди,- каже,- води принеси.
Узяв хлопець шкуру, насилу дотяг її до колодязя, та як упустив туди, то вже і не витягне. Тоді зробив собі лопату та й ходить кругом криниці, підкопує її. Прибігає змій.
- Що це ти робиш?
- Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу.
- А щоб тебе! - каже змій та й злякався хлопцевої сили. Поніс сам.
- Піди ж,- каже,- хлопче, дров принеси; вирви там сухого дуба, та й буде.
- Е, буду я тобі трошки носить! Якби дубів двадцять заразом, то б так! - Та й удав, ніби розсердивсь, не пішов. От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться і обідать не йде, бо ж як піде, то змій зразу догадається, що він не сильний, як побачить, що хлопець менше нього їсть. А як зосталось небагато, то вій сів і собі посьорбав та й каже:
- Мало.
- Ну,- каже змій,- то ходім тепер до моєї матері, вона нам вареників наварить.
- А як іти, то йти,- каже хлопець, а сам думає: "Тепер пропав".
От як почали їсти,- а вареників стоїть бочок двадцять,- то змій все їсть та їсть, а хлопець усе з" пазуху та в штани ховає, усе ховає. Вже казанів з двадцять подали, а він одно ховає. Як поїли, то змій і каже:
- Ходім на камінь крутитись.
- А як іти, то йти,- каже хлопець. Змій як крутнувсь - аж огонь пішов.
- Дурниця,- каже хлопець,- ти так крутнись, щоб юшка потекла.- Та як притисне до каменя ті вареники, що в його одежі, а з них так юшка і бризнула.- Отак,- каже,- крутись.- Та ще, та ще: - От як дави!
Ну, змій вже вкрай злякавсь Івана-Побивана. Але ще каже:
- Ану, давай, хто сильніше засвище. Змій як свисне, аж дерева пригнулись.
"Ну,- думає Іван-Побиван,- що його робити?" А тут лежала одна залізяка. Глянув Іван на неї та до змія:
- Зажмур очі, бо я як свистатиму, то тобі можуть очі повилазити.
Змій зажмурив, а Іван-Побиван як огріє змія залізякою, то той аж здригнувсь.
- Правду кажеш,- каже змій,- ледве справді очі не повискакували! - Та вже щоб хоч не бути я Іваном укупі, то побудував йому хату на одшибі; а сам давай з матір'ю радитись, як би їм його звести зі світу.
- Давай,- кажуть,- його спалим.
А хлопець підслухав це та десь і сховавсь. От як спалили ту хату, хлопець прийшов, став коло попелу та й струшується.
Приходить змій.
- Що ти, хлопче, хіба ще живий?
- Живий, тільки цієї ночі мене щось ніби блоха вкусила.
"Ну,- думає змій,- од такого треба подалі!" Та як дременув з тих країв, то тільки його й бачили.
 

17.jpg