Навигация по сайту
 Поиск |
| Ненькова сопілка й батіжок - 04 |
 |
 |
 |
|
- Не кажи, його вже давно з'їв середущий змій! - відповів король. - То Оферма, тату! Король вибрався аж на комин палацу. Дивився, придивлявся і раптом загорлав: - Знову той лайдак іде на мою голову. Та як недорахуюся хоч однієї вівці - тут йому кінець! А Оферма йшов собі веселий, моргав найменшій королівні, яка сіла на вікно й сміялася до нього. Король навіть не рахував вівці - так їх було багато. Став надутий, як сова. А Оферма каже: - Та наймолодша королівна буде мені за жінку, правда, ваша милість? - Не криши петрушку, бо риба ще в ріці,- сердився король.- Найстарший змій має тебе роздерти... Аби-сь знав! Завтра знову виганяй отару. Уранці Оферма сунув у торбину хліба і цибулі та й погнав овець на пасовисько. Дійшли до галявини, на якій росла шовкова трава. Леґінь з'їв кавалок хліба із цибулею й ліг під дубом спати. Нараз почувся такий рев, що листя на деревах затремтіло. - Е-е, спати не можна, бо сюди летить найстарший змій,- подумав Оферма, згадавши, чим погрожував король. Справді, на галявину налетів старий дванадцятиголовий змій. Сипав довкола себе такий страшний вогонь, що дерева і трави горіли. Уздрів Оферму й заревів: - Нащо талабуєш тут мою траву? - Бо мені так хочеться,- відповів Оферма. - Я тебе з'їм, як пес муху! - Подавишся,- вигукнув Оферма і вихопив батіжок. А той аж засвистів. Голови змія котилися одна за другою до ярка. Як залишилася одна, змій почав просити: - Змилуйся, легіню, не рубай останню... Я тобі подарую діамантовий палац. - Ні, я вже знаю вас, проклятих зміїв! Даруєте, аби мене з'їсти! Нема дурних!..- Свиснув батіжок, і полетіла дванадцята голова. У ній під язиком Оферма знайшов діамантовий ключик і відімкнув двері у діамантовий палац. А там усе блищало, як сонце. Він закрив очі долонями, аби не осліпнути. Потім сів за стіл, хотів викурити люльку. Тільки відкрив пушку з тютюном, як вискочив знову кудлатий псисько. - Чого потребуєш, мій господарю? - Дай мені люльку й приведи коня, най зроблю обзорини. Не встиг Оферма і три рази пакнути, як під вікнами постав діамантовий кінь. Оферма вийшов на подвір'я і сів на коня, у діамантове сідло. - Гайда навколо палацу! Але понад землею, аби-м усе видів. їхали три роки, доки об'їхали увесь діамантовий палац, й вернулися на те саме місце. - їдеш далі, господарю? - Вже доста, бо не знаю, що там діється з королівськими вівцями. Прийшов на галявину - ні одної овечки не видно. Та парубок витягнув із-за череса сопілку і заграв. Вівці гейби з-під землі з'явилися, і їх було, як листя на старому дубі, бо ягниці всі три роки скочувалися. Оферма погнав отару додому. - Тату, вівчар вернувся живим! - зраділа наймолодша королівна. А король розсердився: - Ади, такий дрантюх - і хоче стати моїм зятем!.. Та мусив віддати за свого вівчаря найменшу королівну. Зіграли гойне весілля: було на ньому тисяча пар гостей, а музика грала цілий тиждень. Оферма забрав жіночку і перейшов жити до палаців, які йому подарували змії. Один день жив у золотому, другий - у кришталевому, а третій - в діамантовому. На четвертий день сказав своїй жінці: - Нудно в чужих палацах. Де я народився, там і кропива мила. Вертаймося в село, бо тут мені світ дошками забитий. - їдьмо, чоловічку! У селі Оферма збудував собі хатку і жив у ній зі своєю жінкою у любові й злагоді.
|
