home


Авторизация

Рейтинг




main_image

Ненькова сопілка й батіжок - 02

- Най буде й так,- відповів Оферма. Одягнув на себе дрантивий сардак, засунув за черес сопілку й батіжок і поманджав до самої столиці. Питав одного, другого і третього, чи нема десь муки на руки, бо вже дуже хотілося їсти. Один чоловічок порадив йому:
- Нашому королеві треба вівчаря, їди до палацу... Як попасеш п'ять років його вівці, то віддасть за тебе одну із своїх доньок.
Хлопець - до палацу. Поклонився королеві й каже:
- Хочу бути твоїм вівчарем. Король утішився:
- Дуже добре, легіню! Але одна умова: як поженеш отару в гори, то най вона пасеться там, де схоче...
- Най буде й так,- погодився Оферма. Наступного дня погнав вівці в гори. Вони йшли
і йшли, не хотіли стати ні на хвильку. Вийшли на галявину, яка була покрита шовковою травою. Оферма ліг під дубом і заснув. Його розбудило ревіння: то прилетів триголовий змій, який розкрив над ним страшну пащеку.
- Чого ти роззявився? - спитав Оферма.
- Твої вівці випасли і сталабували мою шовкову траву! За це я тебе з'їм!
Оферма схопив батіжок з-за череса - й почалася бійка. Як цьвохне один раз - голова змія котиться до ярка, як гарбуз. Цьвохне другий раз - уже друга голова летить.
Уздрів змій, що біда, і почав просити:
- Не вбивай мене, легіню! Лиши хоч одну голову. Я тобі подарую свою золоту хату.
А в Оферми добре, м'яке серце. І він відповів:
- Най буде й так. Ходімо до твоєї хати.
Змій повзе за парубком і на кожному кроці хоче його вкусити. Але Оферма не ховає за черес батіг.
Стали перед порогом золотої хати. Змій сказав:
- У моєму лівому вусі є ключ від дверей - засунь руку, візьми й відчини.
- Твоя ж хата і твій ключ - то сам і відчиняй. Змій стріпнув головою - ключ упав на землю!
- Підніми ключ, легіню,- зманює змій далі. Але Оферма теж не е дурний.
- Ти ж сам кинув - то сам підніми.
Коли змій нахилився, хлопець упік його батіжком - і фертик: змій більше не встав.
Оферма відімкнув двері, увійшов до хати і сів собі за стіл. Йому захотілося викурити люльку. Взяв золоту пушку-табакерку, але коли її відкрив, то звідси вискочив якийсь кудлатий псисько і спитав людським голосом:
- Чого хочеш, господарю?
- Спочатку люльку викурити, а потім коня, та не простого - золотого. Хочу об'їхати цю хату.
- Усе буде зроблено, господарю.
Не встиг Оферма затягтися димом, як під вікнами вже став золотий кінь. Хлопець вийшов до коня, схопив його за золоту гриву і сів собі в золоте сідло.
- Поїдемо над хмарами чи понад землею? - спитав його кінь.
- Понад землею.
Кінь пустився й летів цілий рік, доки Оферма обдивився свою золоту хату. Коли були знову на подвір'ї, кінь спитав:
- їдеш і далі чи злізаєш?
- Та злізаю, бо мушу йти глянути, де ділися королівські вівці.
Оферма повернувся на галявину й шукає отару. Але вона гейби крізь землю провалилася - нема ніде жодної овечки, хоч реви до неба. Хлопець згадав про ненькову сопілку - витягнув з-під череса й заграв. Не минуло й хвилини, як вівці позбігалися й забекали довкола на весь ліс. їх було ще раз так, як він залишив, бо за рік ягниці окотилися. Оферма погнав отару додому.
А найменша донька короля глипнула у вікно, уздріла його і радісно крикнула:
- Тату, вівчар вертається з вівцями!
 

13.jpg