home


Авторизация

Рейтинг




main_image

Царівна - жаба - 02

- Та як же мені не плакати, що так і так: загадав наш батько, щоб на завтра, на ранок, кожна невістка йому рушник виткала.
- Не плач! Усе гаразд буде: лягай та спи!
Він ліг, заснув, вона взяла кожушок жаб'ячий з себе скинула, вийшла надвір, гукнула, свиснула - тут, де не взялись дівчата-служниці, виткали рушники, гарно орлів понашивали і віддали їй. Вона взяла, поклала біля Івана-царенка, знову кожушок наділа - і стала такою жабою, як і була.
Прокидається Іпан-царенко - аж такі рушники, що він ще й не бачив таких зроду! Він зрадів, поніс до царя. Батько йому дякує за рушники дуже. Тих же рушники - так собі, простенькі, цар на кухню повіддавав, а жабині в себе почепив.
От батько знов загадує, щоб невістки напекли гречаників і принесли йому: хто краще пече? Іван-царенко йде додому та й знову плаче. Жаба вилізла проти нього, квакає:
- Іване-царенку, чого ти плачеш?
- Як же ж мені не плакати: загадав батько гречаники пекти, а ти не вмієш!..
- Не плач, напечемо! Лягай та спи!
Він ліг, заснув. А ті дві невістки пішли під вікно, дивляться, як вона буде робити. От вона взяла ріденько вчинила, ріденько підбила, ріденько й замісила; потім вилізла на піч, пробила дірку, вилила туди,- гречаники так і розпливлись по черені... Ті невістки швидше додому та нум і собі так робити. Напекли таких гречаників, що хіба тільки собакам повикидати. А вона, як ті пішли, кожушок з себе, вийшла надвір, гукнула, свиснула - тут де взялись дівчата-служниці. Вона їм загадала, щоб до світанку були гречаники! Ті незабаром принесли їй гречаники - як сонце, такі гарні! Взяла вона положила коло Івана-царенка, а сама кожушок на себе - і знов стала такою зеленою жабою, як була.
Іван-царенко прокидається, бачить: біля нього гречаники, як перемиті. Він зрадів, поніс до царя. Батько йому дуже вдячний. Тих же невісток гречаники собакам повіддавав, а ці звелів до страви подавати.
От знов загадав цар своїм синам, щоб у такий і в такий день "були до мене з жінками на бенкет". Ті ж, старші брати, радіють, а Іван-царенко йде додому, похнюпивши голову, та й плаче. Жаба вилізла назустріч, питає:
- Іване-царенку, чого ти плачеш?
- Як же мені не плакати. Батько загадав нам із жінками на бенкет приїхати. Як же я тебе повезу?
- Не плач,- каже,- лягай та спи, якось поїдемо. Він ліг, заснув. От діждали того дня, що бенкет,
Іван-царенко знов зажурився.
- Не журись,- каже,- Іване-царенку, їдь попереду сам! А як стане дощик накрапати, то знай, що твоя жінка дощовою росою вмивається; а як блискавка заблискав - то твоя жінка в дороге убрання вбирається; а як грім загримить - то вже їде.
Іван-царенко убрався, сів і поїхав.
Приїздять, аж старіш брати зі своїми жінками вже там. Самі повбирані гарно, а жінки у золоті, в оксамиті, у намистах дуже дорогих. Брати стали з нього сміятися:
- Що ж ти, брате, сам приїхав? Ти б її хоч у хустку зав'язав та привіз...
- Не смійтесь,- каже,- потім приїде...
Коли це став дощик накрапати, Іван-царенко каже:
- Це моя жіночка люба, дощовою росою вмивається!
Брати сміються з нього.
- Чи ти,- кажуть,- здурів, що таке торочиш? Коли це блискавка блиснула, Іван-царенко й каже:
- Це моя жіночка в дороге убрання прибирається!
Брати тільки плечима здвигують: був брат такий, як і треба, а то здурів.
Коли це як зашумить, як загримотить грім, аж палац затрусився, а царенко й каже:
- Оце ж уже моя голубонька їде!
 

4.jpg