Навигация по сайту
 Поиск |
| Про бідного парубка й царівну - 05 |
 |
 |
 |
|
- А що, винесеш нам із моря перстень? Винось, а то назад у море не пустимо. Яку піймають, то вона їм каже: - Я знаю, де ваш перстень. Пустіть мене, то я вам його принесу. Вони пустять її, то вона собі й попливе, а про перстень і ні гадки. То жаби боялись їх, а то вже й перестали. Котра попадеться, то зараз і каже: - Принесу перстень. Вони її й пустять. От ідуть вони ввечері понад морем, аж дивляться - жабеня скаче. Вони піймали його та й питають: - Ти знаєш, де в морі лежить перстень? - Не знаю... квак, квак! - Як ти не знаєш, то ми тебе назад до матері не пустимо. Стара жаба побачила, вилізла з води, та така здорова, як відро, та й каже: - Не кривдіть моєї дитини: я вам із моря винесу перстень. - Добре,- кажуть,- ми його будемо держати, аж поки ти нам принесеш; як принесеш, тоді його пустимо. Пірнула та жаба в море, знайшла перстень, віддала їм. Вони перстень узяли, пустили те жабеня і побігли до стовпа. Прийшли до свого хазяїна, аж він уже весь хліб поїв; уже два дні й кришка в роті не була,- такий сухий став, як скіпка. Зараз котик подерсь до віконця, віддав йому той перстень. Він перекинув його з руки на руку, зараз і явились слуги. От він їм: - Перенесіть цей стовп назад туди, де й був, і щоб був знову з нього палац, а в ньому моя жінка й мати. Тільки сказав - так усе й зробилося. Жінку ж він прогнав, а сам живе з матір'ю, з котиком та з собачкою.
|
