Навигация по сайту
 Поиск |
| Три брати - 02 |
 |
 |
 |
|
Вернувся найменший брат на поле, пустив коня, а сам погнав свиню додому. Приходить додому, а там брати розповідають: - От так плигнув - мало не до терема! - Може, то я? - каже найменший. Брати в сміх: - Ой ти, дурню, дурню! Таке вигадав. От другого дня брати знов їдуть до королівни, а найменшого брата виряджають свиню пасти. Погнав він свиню на поле, як свиснув, як гукнув - біжить кінь, аж земля гуде. Прибіг - так іскри з очей і сипляться. Хлопець і каже йому: - Неси мене до короля! - Господарю мій милий, господарю мій любий! - каже кінь.- Як же тебе нести: чи понад землею, чи о половині дерев, чи поверх дерев? - Неси,- каже,- о половині дерев! Сів він, кінь як поніс його, аж земля гуде! Наздогнав він братів та повз них - як вихор! От добігає найменший брат, а там знову народу-народу, як хмари! А королівна - ще краща, ще пишніша, високо - високо в золотому теремі. Як стрибнув кінь - доскочив до рундука, не доскочив до королівни. Люди а крик: "Хто це? Хто це?" Ніхто його не впізнав. А він не спинився та назад. Найменший брат вернувся на поле, пустив коня, а сам: погнав свиню додому. Приходить додому, а там брати розповідають: - От так плигав! Замалим не доскочив! - Може, то я? - каже найменший. Брати тільки засміялись. От третього дня вже востаннє старші брати їдуть до королівни, а найменшого знову з свинею вирядили. Погнав він свиню пасти, вигнав на поле, як свиснув, як гукнув - біжить кінь, аж земля гуде. Прибіг - так іскри з очей і сиплються. Хлопець і каже йому: - Неси мене до короля! - Господарю мій милий, господарю мій любий! - каже кінь.- Як же тебе нести: чи понад землею, чи о половині дерев, чи поверх них? - Неси,- каже,- поверх дерев! Сів він, кінь як поніс його, аж земля гуде. Наздогнали вони братів та повз них - як вихор! От приїжджає найменший брат до гори, а там стільки народу: з усього королівства люди зійшлися подивитися, що то буде - чи доскочить той їздець до королівни. Вже ніхто не намагався скакати - бачать, що не змога. Всі тільки й дожидаються того, який учора, замалим не доскочив. А королівна, як сонце, пишна та гарна, високо-високо сяє. Коли це враз приїжджає найменший брат. Як вихор між людьми промчав - та вгору. Скочив, до королівни доскочив, перстень з руки зняв та Й назад. Люди в крик: "Хто це? Хто це?" Всі питаються, і ніхто не знає. А він не спинився та й зник з очей. Поїхав найменший брат на своє поле, пустив коня, а сам погнав свиню додому. Перстень одяг на палець і ганчіркою зав'язав, щоб не було видко. Приходить додому, а там брати вихваляються: - Таки доскочив! От так лицар! - Може, то я? - каже найменший. Брати гніваються, глузують: - Чи не загубив ти й останнього розуму? От другого дня наказ від короля, щоб зібрались до нього всі - і старі й малі. Брати і говорять один до одного: - Як нам везти дурня? Сором! Та нічого не вдієш.., Звелено! От так зібрались усі в дворі королівському, а там столи понакривані й їжі багато-багато. Король почав пригощати людей медом, а наостанку частувала всіх королівна. Частувала, частувала, підійшла й до найменшого брата. Той бере все лівою рукою. Вона питав: - А правою чому ж не береш? - Та збив палець. - Ану, покажи? Він як розв'язав палець - так той перстень і засяяв! Королівна руками сплеснула: - Це ж,- каже,- він! Привели хлопця до короля... Ну, тут уже королеві нічого робити, треба за нього дочку віддавати. Звінчали їх та такий банкет учинили! А старші брати сидять на тому банкеті та тільки дивуються: був дурень, а тепер короленко.
|
