Навигация по сайту
 Поиск |
| Іван - мужичий син - 06 |
 |
 |
 |
|
А сам думає: "Вбити його я ще встигну, давай попомучу ще добре". Та й каже: - Ну, от я вам задам задачу; як зробите - пущу живих, а як не зробите - голови всім позрубую. За одну ніч море викосіть і у копиці зложіть, а ні, то... Ліг Ірод спати на ніч, а Той, що міг море косить, викосив його за ніч і в копиці поскладав. Прокинувся ранком Ірод, бачить - нема води й каплі ніде. "Гм,- думає,- що за чудасія?" Задає другу задачу: - Скільки в мене є худоби - я приготую обід, як усе споживете - живі будете, а як не споживете, то голови постинаю. А Іван - мужичий син і думає: "Скоріш би рана гоїлась, скоріш би, я йому покажу, як нас мучить". А в Ірода була полонена одна, дуже красива дівчина. От вона і взялась Івана лікувати. Знала вона всякі ліки. Ну, а тим часом наварив цар Ірод стільки котлів, що й у дворі не вміщаються... Посідали вони їсти. Не більш із'їли, як одного вола, а Іван - мужичий син і журиться: "Ми й за три роки всього не з'їмо..." Коли тут нагадали, що є один дід - "їм - не наїмся" і другий дід - "п'ю - не нап'юся". Як почали вони обидва трощить, то казали, що ще й мало, що ще б їли... Бачить цар Ірод, що нічим їх не візьмеш, хотів уже повбивати їх, але вирішив ще помучити. - Хто завтра,- каже він,- принесе раніш води з моря,- чи моя дочка-скорогонка, чи ви? Як ви - живі будете, а ні, то... А Іван усе думав: "Скоріш би рана гоїлась, скоріш би..." А полонена дівчина каже: - Не журись, скоро вже. Переночували. Дочка-скорогонка чуть світ наділа чоботи-скороходи, шапку-невидимку, за відерце - й подалась до моря. Вона побігла, а вони всі сидять, думають - котрому бігти? Згадали, що є "біжить - не набіжиться". Побіг він, набрав води, раніш Іродової дочки-скорогонки біжить. А вона бачить це та взяла і сипнула йому під ноги сонного порошку. Він впав та заснув біля відра. Бачить Іван - мужичий син і його супутники, що Іродова дочка вже біжить, а того їхнього "біжить - не набіжиться" й не видно ніде. А Той, що на двадцять верст бачить, подивився і бачить, що "біжить - не набіжиться" спить. Тоді Той, що на двадцять верст бичем улуча, розпустив свій бич та як потягне того, що спав. Той прокинувсь, за відро - як побіжить, і приніс воду раніше, ніж Іродова дочка-скорогонка. Тоді Ірод бачить, що вже нічого для них важкого нема, вихопив меча і наказав тягти Івана та його супутників на залізний тік. Виводять Івана, а дівчина полонена і каже: - Уже загоїлась твоя рана. Вивели Івана. Тільки хотів цар Ірод рубать, а Іван як хватне царя Ірода та як шпурне ним на гострий шпиль його замку, так цар Ірод і дух випустив. Взяв Інші тоді того коня, що Ірод в нього обманом викрав. Дівчина полонена теж з ним збирається. А діди і кажуть: - Ну, а ми послужили тобі, Іване - мужичий сину, та тепер підем далі своєю дорогою, іншим добрим людям служити. Поцілувались з Іваном та й пішли. Приїжджає Іван - мужичий син у своє царство та й оддав так, як обіцяв, бо завжди любив слова дотримувати, цареві коня того, що жар їсть, полум'я п'є, а як біжить, то на дванадцять верст земля гуде і листя з дубів осипається. Але тут якраз стояли ці два богатирі панської крові, що їх цар посилав разом з Іваном. Як побачили вони ту дівчину, що Іван з полону у царя Ірода визволив, та зразу до царя: - Так і так, негоже Іванові, простому мужичому синові, одружуватись з такою красунею: вона може бути за жінку тільки богатиреві панської крові! - Молодці, правильно говорите! - каже цар, та до Івана: - Ти, Іване,- .мужичий син, і негоже віддавати за тебе таку красуню, вона може бути жінкою тільки богатиря панської крові. Поблід Іван - мужичий син та й каже: - Я її з полону визволив, вона мене любить, я її люблю, і нікому я її не віддам! - Ні, віддаси! -- каже цар. Тоді Іван скипів та до царя: - Ти обіцяв мене нагородити, чим я закочу, і ніякої ніколи кривди не чинити! Я трьох зміїв-велетнів убив, їхніх сестер повбивав, стару зміїху в море загнав, царя Ірода на той світ перевів,- та коли ти мені будеш за мою добрість так платити і так слово своє ламати, то я й тебе, і весь твій рід одним махом зі світу зведу! Та як замахнеться своєю палицею - то аж всі дерева нагнулись, а царський дворець аж затрясся. Ну, тоді цар злякався та вже ні слова. А Іван - мужички син одружився з дівчиною-красунею, та й зажили щасливо. Але вже ніколи не вірив Іван ні царському, ні панському слову.
|
