home


Авторизация

Рейтинг




main_image

Правда і кривда - 02

- Рубай!
Кривда відтяв йому і ліву руку, дав кусник коржа. Потім устав і хотів залишити каліку.
- Не залишай мене, брате! Коли вже став калікою, доведи бодай до міста. Там люди мені загинути не дадуть.
- Ну, ходи, буду тебе вести.
Веде його, веде, дивиться, а на околиці стоїть шибениця. Привів сліпого, безрукого брата до шибениці й каже:
- Сідай тут і сиди, а я піду до міста чогось роздобути.
І залишив його.
Правда, неборак, сидить. Настала ніч. Правда хоч її і не бачить, зате відчуває. Стало студено. Коло півночі прилетіли до шибениці три ворони - це були пропасники. Посідали на шибеницю, говорять між собою.
- Чи знаєте, що нового в місті? - каже перший ворон.- Тут така новина: цариця захворіла, і нема ліків, лікарів, які б допомогли.
- Видите! - озвався другий ворон.- Цариця мусить помирати, а лік є. Під головою у неї в подушці потовчена на порох отруйна гадюка. Цариця дихає отрутою й помирає. Досить подушку вийняти з-під голови, і цариця видужає.
Правда причаївся й слухає. Ворони-пропасники його й не помітили.
- А знаєте ще новину? - озвався третій ворон.- Сеї ночі на траву впаде така роса, що який би каліка не був - кривий, безрукий, сліпий - від роси зцілиться, як тільки обмиє нею свої рани.
Так закінчили бесіду три ворони, а коли відлітали, перший сказав:
- Дивіться, аби наша таємниця не була кимось зраджена!
Правда від страху не знав, що й чинити. Та на зорі, як тільки когути запіли і вже нечиста сила не мала сили-моці, почав росу шукати. Знайшов мокру траву і, як тільки торкнувся роси, руки виросли. Набрав роси в долоні, потер лице і став бачити. Наскуб Правда трави з чарівною росою і рушив до міста.
А там - великий смуток. Люди в чорному. Цар обіцяє півдержави тому, хто вилікує його жінку Правда зголосився до царя.
- Стільки багатства тобі дам, що й сам не будеш знати, куди його дівати! - каже цар Правді, бо той взявся вилікувати царицю.
Прийшов Правда до цариці, не давав хворій ніякого ліку, тільки наказав перенести її до іншої кімнати і на інше ліжко. Взяв Правда роси з трав, натер нею хвору й велів нагріти купіль. Викупали царицю, і вона відразу стала здоровою. Цар зрадів. Обсипав Правду сріблом-золотом, дав йому звання славного лікаря і вже не пускав з двору.
Правда погодився жити при палаці, тільки просив, щоб привели і його бідну матір. І жив собі чесно.
Дізнався про все, що сталося, Кривда. Ходив він мандруючи, біду причиняючи. Прийшов Кривда до брата і питає:
- Правдо, як ти став таким багатим?
- Сказав би тобі, та шкодую - ти мій брат.
- Не шкодуй мене, скажи!
- Я роздобув своє багатство під шибеницею, там, де ти залишив мене. Але тобі туди йти не раджу.
- Та коли так, я тебе й не звідаю...
Ще тої ночі Кривда побіг під шибеницю, сів і сидить. А перед тим дав собі обрубати руки, виколоти очі.
Сидить Кривда під шибеницею, чекає багатства. Раз лиш уночі прилетіли ворони.
- Що нового? - питає один.
- Та що? Підслухав хтось нашу розмову й вилікував царицю.
- Ану перевіримо, чи тут когось немає! Може, хтось знову нас підслуховує! - каже другий ворон.
І почали перевіряти. Кривда притулився до стовпа.
- Ага, ти тут, голубчику! - крикнули ворони.- Добре, що ти тут! Давно тебе чекаємо! Ти кривдив людей, брата погубив, нас думав обдурити! Тепер звідси живий не підеш!
Прив'язали ворони на шию Кривді мотуз і підтягли вгору. Потім взяли таблицю й написали: "Хто лихою дорогою ходить, на такій і пропадав!"
Так Кривда домандрував, а Правда живе й нині.
 

17.jpg