home


Авторизация

Рейтинг




main_image

Названий батько - 02

А в нього добра, що страх: будинки муровані, стоги, стодоли, товару повні обори, комори добра повні, гроші...
Пішов той дід. Відійшов так, може, з версту, став, оглянувся назад на ту господу та на те добро - і все добро запалало.
Пішов він тоді до підстаршого брата. Приходить, а в того і млинок, і ставок, і хазяйствечко гарне. І сам він у млині сидить. От дід уклонився низенько та й каже:
- Дай, чоловіче добрий, хоч трохи борошна: я вбогий чоловік, не маю чого з'їсти.
- Шкода,- каже,- я ще й собі не намолов. Багато вас тут таких валандається!
Пішов дід. Відійшов трохи, оглянувся - так і охопило той млин полум'ям.
Приходить дід до третього брата. А той живе вбого, хатка невелика, тільки чистенька. Прийшов та такий уже зробився обшарпаний, обідраний.
- Дайте,- каже,- хоч шматочок хліба! То той чоловік:
- Ідіть,- каже,- дідусю в хату,- там вас нагодують і з собою дадуть.
Приходить він у хату. Жінка як глянула на нього, Ідо він такий обідраний, пожаліла його, пішла в комору, внесла штани, сорочку внесла, дала йому. Надів він. Та як надівав, вона глянула, аж у нього на грудях рана велика, така страшна!.. Посадили вони його за стіл, нагодували, напоїли... А тоді чоловік і питається :
- Скажіть мені, дідусю, з чого це у вас рана на грудях?
- А це,- каже,- така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде. Тільки мені день і зостався жити.
- Оце лихо! - каже жінка.- І нема на неї ніяких ліків?
- Є,- каже дід,- та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може.
Тоді чоловік і каже:
- А чому ж не дати? Аби міг? Кажіть які.
- Та такі,- каже дід,- як хазяїн сам візьме та підпалить свою хату, та все його добро згорить, треба взяти того попелу та й затоптати мені рану, то тоді загоїться. Та хіба ж е такий чоловік на світі, щоб те зробив?
Замислився найменший брат. Довго думав, а тоді до жінки:
- А ти як, жінко, думаєш?
- Та так,- каже жінка,- що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде.
- Ну, коли так,- каже чоловік,- то винось дітей з хати!
Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату - жалко йому свого добра! А чоловіка ще жалкіше! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум'ям і взялася - де й ділася. А замість неї постала інша хата, така гарна та пишна.
А дід стоїть та тільки всміхається.
- Бачу,- каже,- сину, що з вас трьох тільки ти й не розминувся з правдою. Живи ж щасливо!
Тут відразу пізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, аж його вже й нема.
 

13.jpg