Навигация по сайту
 Поиск |
| Про майстра Іванка - 02 |
 |
 |
 |
|
- Що ти, дівчино, там робиш? - Я сиджу та темниці. - Що ти поганого вчинила? - Нічого не вчинила. То завинив мій нянько: хотів показати тутешньому цареві, що з одної дошки зробить йому тринадцять стільців, бо дуже спокусився на три вози золота, але не міг зробити. Цар дав його до вічної темниці, а він замість себе заложив мене... Минув один рік, і цар заходить у майстерню. Останній день не дав хлопцеві їсти - думав, що й так той утратить голову. - Ну, Іванку, як мої стільці? - Ви, пресвітлий царю, хочете стільці, а їсти сьогодні мені ще не давали. Цар різко повернувся і наказав слугам, аби принесли їжу. Хлопець добре наївся, помалу собі встав і подає цареві тридцятисантиметрову палицю: - Тут маєте стільці. Цар здивувався і сердито каже: - То ти такі стільці наробив? Знай, ти - коротший на голову! Тоді Іванко взяв із рук царя оту палицю, розкрутив гвинти - а з палиці розтяглися, як гармонійка, дванадцять стільців і тринадцятий зверх того. Цар дуже зрадів, узяв Іванка попід руку і повів у палац. - Ну, Іванку, що хочеш - чи три вози золота, чи, може, моє царство? - Не треба мені золота, ані вашого маєтку, лише дайте мені те, що сидить у мурі. - Ей, що тобі з того? Ліпше узяти аж три вози золота. - Не хочу нічого, лише те, що в мурі! І цар випустив дівчину. Вона пішла з Іванком у свою державу. Там вони побралися та щасливо живуть і донині, як не повмирали.
|
